Безплатне навчання для дітей, які через війну вони пропустили багато тем та відстали в навчанні

З початком повномасштабної агресії з боку росії тисячі українських дітей втратили доступ до навчання. З часом багатьом із них вдалося повернутися до освітнього процесу. Проте є діти, які не змогли цього зробити – у когось школи зруйновані або розташовані на окупованих територіях, тож навчання стало неможливим. Щоби допомогти хоча б частині таких дітей надолужувати пропущений матеріал та зменшити психологічний тиск, ГО “Смарт Освіта” разом із фондами ChildFund Deutschland (Дитячий фонд Німеччини), “Таблеточки” та приватною школою “Атлантика” запустили проєкт “Школа без стін”.

Про проєкт: “Школа без стін” допомагає дітям, чиї школи не відновили роботу в онлайн-форматі і які не можуть самостійно навчатися на онлайн-платформах. Навчання відбувається в малих групах за спеціальною програмою з поглибленим вивченням англійської мови. Діти вивчають всі предмети згідно з Держстандартом, що дасть їм змогу 1 вересня продовжити навчання будь-де й не відстати від однолітків. Крім звичайних уроків, вона також передбачає зустрічі з психологом раз на тиждень. А батьки мали отримати фідбек від вчителів та психолога стосовно стану та успіхів їхніх дітей. Крім того, за потреби школа надає офіційні документи про те, які курси прослухала дитина, який рівень засвоєння матеріалу, скільки годин дитина вивчала той чи інший предмет. Участь у проєкті взяли 154 дитини. Ми також допомагали українським учителям, які через війну втратили можливість працювати у своїх школах. 36 учителів із різних куточків України допомагали реалізовувати проєкт “Школа без стін”.

Мета проєкту: допомогти дітям, які з різних причин не змогли продовжити навчання у своїх школах, опанувати програму, заповнити навчальні лакуни та зменшити психологічне напруження. Це діти, які проживають на окупованих територіях; чиї школи та будинки зруйновані; діти військових, лікарів, соціальних працівників; діти з багатодітних сімей, дитячих будинків сімейного типу; ті, хто виїхали за кордон чи були змушені покинути рідні населені пункти, але не навчаються в школах у нових місцях проживання. 

Термін: квітень-червень 2022 року

За інформацією ЮНІСЕФ приблизно 4,5 млн дітей були змушені покинути власні домівки через збройну агресію росії, що складає понад 60% всіх українських дітей. На жаль, за кожною цифрою стоїть власна історія. Ми хотіли б поділитись з вами однією з них. Вона – про дівчинку Зою з Маріуполя, яка навчалась у “Школі без стін”. Тож публікуємо повну розповідь її мами Олени.

“Добрий день!

Мене звати Олена і насамперед я хочу подякувати фондам “ChildFund” та “Таблеточки” за створення проєкту “Школа без стін” та надання моїй доньці Зої можливості безплатно навчатися в школі “Атлантика” до кінця червня.

Ми з Маріуполя… Ще кілька місяців тому Зоя ходила в нову сучасну школу, де були гарна вчителька та коло друзів. Мала свою кімнату в затишному будиночку. Відвідувала заняття з танців, багато читала та вчилася самостійно програмувати. 

Вона все це втратила, коли почалася війна. Коли вона прокинулася 24 лютого від звуку вибуху й дізналась новини, то заплакала від думки, що, можливо, доведеться покинути нашу домівку та наше місто.

Не зважаючи на звуки постійних обстрілів, я спочатку намагалася зберігати для неї хоч видимість її звичайного, повсякденного життя включно зі самостійними заняттями. Це якось удавалося до 6 березня, коли снаряд “Граду” прилетів прямісінько в дах нашого маленького будиночка. Він не зміг витримати прямого влучання, а ми якимось дивом вціліли. Зоя втратила не тільки дім, але й теоретичну можливість колись повернутися до звичного існування. 

Потім були дні, які злилися в один. Дні в підвалі без світла, води, газу, інтернету та зв’язку. Постійні вибухи та звуки літаків, що тепер назавжди викарбувані в нашій пам’яті. Ніколи не забуду, як моя дівчинка в підвалі зі свічкою, щоби відволіктися, робила завдання зі своїх підручників. Те, що мають робити діти, сидячи в школі, в тиші та безпеці.

Ще раз нам вдалося врятуватися, коли ми виїхали з Маріуполя на свій страх і ризик, уже не сподіваючись на офіційний “зелений коридор” із міста. Наразі ми зі Зоєю в маленькому селі. І з самого нашого приїзду я намагалася хоч якось відтворити її повсякденне життя та шкільне навчання. Шукала вільні доступи до дистанційного навчання в різних школах, займалася з донькою самостійно. Бо останній урок був ще 23 лютого й не хотілося залишитися в 4 класі на наступний рік.

Я рада, що побачила пост у Facebook щодо навчання в школі “Атлантика” і відразу подала заяву. Мене привабило в оголошенні те, що школа мала високий рівень підготовки учнів, поглиблений рівень вивчення англійської мови, а також пропонувала щотижневі заняття з психологом.

Відверто кажучи, перший тиждень для Зої минув непросто. Не можна дивитися на вчительку та нових однокласників і не згадувати, не порівнювати, не сумувати за друзями, особливо за тими, які ще залишаються в Маріуполі. Є правила поведінки на уроці, до яких вона звикла, і є “новий монастир”, до правил якого треба пристосуватися. А ще є запитання вчителів, на які тепер є дві відповіді “до / після” (“Де ти живеш? У тебе є своя кімната?”). Але Зоя поступово входить у звичайний ритм навчання, потихеньку відкидаючи ту апатію, що з’явилася після переїзду.

Безперечно, з початком війни ми втратили багато, але завдяки таким проєктам, як “Школа без стін”, моя донька отримала назад маленьку часточку свого довоєнного життя – доступ до освіти високого рівня. Також я сподіваюся, що за ці кілька місяців їй вдасться не тільки оновити, але й поглибити свої знання англійської мови. І, можливо, це стане важливою складовою її майбутнього успішного розвитку.

Я дуже хотіла б почути про продовження роботи програми “Школа без стін” на наступний навчальний рік і подати ще раз заяву на участь Зої у ньому, бо такі проєкти є нагальною потребою для українських дітей у воєнний час”. 

Партнери: 

• ChildFund Deutschland
• “Таблеточки”
• Приватна школа “Атлантика”